Розгірче: Скельний монастир по дорозі до нас


Відстань від траси(від Стрия) 27км. розташованй біля с.Розгірче

....Привертає увагу скельний монастир в Розгірчому,
який завдяки своїй печерній церкві може стояти на чолі всіх скельних монастирів Галичини.
Перші згадки про нього відносяться до другої половини ХV ст., а впродовж XIX-XX ст.
не зникає до нього науковий інтерес дослідників.Захоплює верхня печера, де розмістилась
вибита в скелі невелика двопільна церква. Це унікальний випадок такого типу архітектури,
що збереглися у Галичині, зокрема на Бойківщині. В своєму розвитку печерний монастир
зазнав деяких змін, пов’язаних з його розбудовою ймовірно в XIII-XIV ст.
Що стосується первісного признання цих скель, то цілком можливе використання в поганські часи,
що свідчать сліди на скелях, а також виявлене тут у 1990р.
Землеробське поселення на городищі VIII-VIIст.ст. до нашої ери.

В цьому короткому огляді розкрито лише невелику частку чернечих осередків Галичини,
які стосуються безпосередньо Стрийщини від 1240 року до початку XIX ст.
Мабуть усі вони були невеликі за розмірами з дерев’яними церквами чи каплицями,
келіями та різними господарчими будівлями. Не виключено, що більшість з них мали оборонний характер.

Все це дає можливість побачити не лише стійку традицію монашого життя на цих теренах,
а й глянути на проблему їх вивчення з точки зору нових досліджень.

Руни Розгірчого. Архітектурно-археологічне відкриття.

...Печерний монастирський комплекс.
Вся історія села Розгірчого та наукові розвідки про нього пов"язані в першу чергу зі скелями.
Це видно із короткого переліку наведених вище праць. Переважна більшість робіт містить обширний
матеріал опису скель і печер, залишаючи при цьому відкритим питання часу їх появи та використання.
З огляду на це найбільш цікавим є дві публікації. Перша, уже згадувана нами, замітка І.Вагилевича
про "руни"(1834) та стаття В.Карповича "Скальний монастир у РОзгірчі"(Львів 1830).
Обидва дослідники найближче підійшли у своїх висновках до датування цього печерного комплексу.

І.Вагилевич через виявлені ним рисунки-"руни", а В.Карпович через об"ємно-просторовий аналіз
архітектури видовбаних печер.Якщо перший датує печерний комплекс Х ст., то другий приходить до
висновку, що в ХІІІ-ХІV ст.ст. тут існував печерний монастир.

У своїй статті В.Карпович приводить дані про найповніший каталог галицьких печер,
що нараховує 45 пам"яток. Із них 22 пов"язані з монашим життям і мають назву "монастирів",
а один досліджено археологічно. Що стосується скель в Розгірчому, то автор подає їх детальний опис,
аналізує планово-просторове вирішення печер.

Основний скельний масив знаходиться у підніжжі хребта, на його північному схилі.
Віддалений на 200м від південно-східної околиці села. Крім цього скельного масиву існують ще дві
малі скелі, віддалені від нього майже на 50м. Ці дві скелі були своєрідним в”їздом на територію
монастиря. Крім згаданих скель існує ще одна скеля із печерою і відбитими на них хрестами.

Вона також знаходиться на північному схилі хребта і віддалена від попередніх скель майже на 200м.
У південно-західному напрямі.

Найбільш цікавим і вивченим в архітектурному відношенні є основний скельний масив.
У його товші вибито три печери, які знаходяться у двох рівнях. На першому рівні два приміщення,
а на другому(до якого ведуть сходи) – одне приміщення. Аналізуючи архітектуру печерного монастиря,
В. Карпович вважав нижню велику печеру жилою кімнатою, до якої примикала комора,
а верхню печеру – монастирською церквою. Щодо останньої, то наведені автором аргументи,
то наведені автором аргументи та планово-просторовий аналіз переконують нас у правдивості такого
висновку.Він трактує цю церкву, як тридільну, однонанову споруду. Причому поділяє простори відповідно
на передсінок, нартек, головну наву (основне приміщення) та присвітерію(вівтарну частину),
що має підвищення над рівнем самої святині. Дві ніші, видовбані на краях вівтаря,
виконували роль протезіза та діяконікона. Три ніші – аркасолії на протилежній стороні служили
схованками для церковних риз.

Аналогом для них є подібні ніші в старій вірменський церкві у Луцьку, що походить з XIV ст.
Крім загальних ніш є ще одна більша, яка, на думку дослідника, служила як “місце супочинку померлої братії,
заки їхні тлінні останки віддано землі.

Виходячи з цього списку, В. Карпович вказує на час заснування монастиря XIII-XIV ст.

Описуючи верхнє приміщення, В.Карпович упустив ряд цікавих деталей. Йдеться про залишки слідів від
дерев"яної конструкції на протилежній від входу стіні. Це довбані горизонтальні та вертикальні врубки,
які використовувалися для закріплення дерев’яного каркасу. Утворена таким чином стіна прикривала собою
пошкоджену тріщинами та корозією кам’яну стіну нави. До церкви вели двоє дверей, про що свідчать врубки
для масивних одвірків. Вікна мали дерев’яне обрамлення з решітками, ймовірно склились круглим вітражним
склом. І ще одне упущене: знизу до церкви ведуть витесані в скелі 18 сходинок,
біля яких вертикальні отвори. Вони використовувались для кріплення конструкції дерев’яних перил.
Праворуч на рівні входу підтесана неширока площадка, яка веде до місця, де кріпився образ.
Зараз тут видовбана прямокутної форми невелика ніша.

Що стосується нижніх печер – жилої кімнати та комори(за В.Карповичем),
то при детальному огляді вдалося встановити різночасовість їх довбання.
Це насамперед пов”язується з розвитком монастиря. Доказом цього є не лише характер довбання,
а й просторова орієнтація цих приміщень. Раніше існували два невеликих приміщення,
що перпендикулярно стояли один до одного зі спільним зовнішнім входом. Перше, менше,
В.Карпович назвав коморою. Воно збереглось і має розміри 2*1,5 м. Очевидно, служило за келію.
Сюди ведуть двоє дверей, про що свідчать підрубки.Друге приміщення знаходиться праворуч і було
знищене при довбанні великої печери. Перед цими двома печерами, витесаний в товщі скель, невеликий ганок.
Над ним зовні продовбана канавка для відведення води. Третя келія з окремим входом
знаходиться праворуч – вище описаних печер – і була також знишена при розбудові монастиря.
Тепер тут велике приміщення 8,2*7м з окремим входом і круглим віконцем над ним. Як уже згадувалось,
В.Карпович трактував його жилою кімнатою. Таким чином, можна припустити, що печерний комплекс зазнав
у своєму розвитку ряд перебудов.
Час його найбільшого розквіту припадав на XIV-XVI ст.ст.

Я.Д.Ісаєвич-"Стрийщина" 1т., стор.40-43. підготував-Л.Рішко


©2007-2014 ПИСАНА ХАТА тел.: +38 067 95 000 59
ua rus eng de pol spanish french ital rom slovak czheck